Ты верила в любовь

Ты верила в любовь и знала что красива,
Я верил в доброту и мог тебя понять,
Как часто для того, чтоб ты была счастлива,
Просила ты меня нежней тебя обнять.

Но планы на судьбу есть не у нас лишь только,
Все родственники знают, что надо нам самим:
«Где жить вам, что купить, он получает сколько?»
Зачем тебе такой, подумаешь «люби’м».

Любовь на булку не намажешь,
И на Карибы за нее не полетишь,
Давай ему ты просто, прямо скажешь,
Что вам не по пути. Чего же ты молчишь?

Железным аргументом сталь входит в душу,
Разплавленным металом жжет чувства навсегда.
Все атрибуты есть: айфон, Милан и суши,
Не зря страдала ты, не зря прошли года.

О радостях твоих я знаю с Инстаграма,
Про мой успех уже печатают все СМИ,
Ты счастлива во всем: жена и дважды мама,
Я топ-менеджерю: товаром-налом и людьми..

Зачем нужна любовь, ее можно придумать,
Мы сами управляем всем в своей душе,
Хозяева судьбы: мечтать, забыть, не думать, —
Все выбираем мы, меняя лишь клише.

Хоть и не любишь ты, но знаешь что любима.
То что мое, теперь, я не отпущу.
А сыну своему мое дала ты имя
Твои черты всегда я в следующей ищу.

(с) P.B.

Вірити в диво варто завжди

Вірити в себе нас вчать у кіно,
Це просто — побачить мету та іти,
Крізь бурі, дощі і сніги… Все одно.
Ти ж справжній мужик! Герой — це ти!

Цей образ засів у кожного в мріях:
В дівочих думках, жіночих зітханнях,
Принц має гроші, не йде по повіях,
Він ідеальний — у світлих чеканнях.

А як же ж бути — коли ти реальний?
Простий, як усі, без дачі на морі.
Звичайний, кумедний, трохи банальний..
Ніяк не король, не улюбленець долі.

«Ти зможеш, ти маєш, ти мусиш, повинен..»
«Ти йди, ти біжи, ти пливи, досягай..»
Тоді лиш здобудеш кохану-єдину,
Коли континенти пройдеш аж за край.

В кіно переможуть лиш главні герої.
Всі інші — загинуть в нерівнім бою.
Боюся не виконать мрії я твої’,
Я є дезертир. Не залишивсь в строю.

Проте, і я теж, про декого мрію,
Що може пошле мені якось Господь,
Дівчину, що скаже: Я — в Тебе вірю,
Чекаю. Кохаю. Не барися — приходь.

 

Переклад пісні «Aš mylėjau tave tau nežinant»

Переклад пісні «Aš mylėjau tave tau nežinant»

з кінофільму «День Святого Валентина» («Soundtrack Valentinas Vienas»).

 

Aš mylėjau tave tau nežinant

Tau nežinant tave aš myliu

Mano meilė plati kaip žvaigždynai

Kaip žydėjimas lauko gėlių

 

 

Я кохав тебе, але ти про це незнала

Ти незнала про те, що я тебе кохаю.

Те кохання було як сузір’я безмежне

Як квітучі поля розстелялось воно.

 

Чи кохала мене я незнаю,

Чи кохатимеш — запитати боюсь.

Я піду я піду, і осінні дощі

Лиш залишаться в мене, коли я піду.


Пізно вночі, сірою осінню

Твій голос буде мені чутись крізь туман,

Він буде мене кликати до довгої дороги,

Він буде вести мене через ніч.


І я кохатиму тебе, але ти про це незнатимеш.

Кохання вестиме мене життєвими шляхами,

Вічне і нескінченне як сузір’я.

Квітуче як безмежні поля…

 

 

 

Мне не хватает нежности твоей

Забыть ли блеск твоих глаз,
Рук твоих жарких кольцо,
Если сквозь слезы не раз
Я видел твое лицо.

Мы часто ищем сложности вещей
Где истина лежит совсем простая.
Мне не хватает нежности твоей
Тебе моей заботы не хватает…

 

 

Степан Щипачев

 

До 90% користувачів соц.мереж відслідковують своїх колишніх

 

Близько 88% користувачів Facebook протягом року після розставання використовують соціальні мережі для того, щоб стежити за життям своїх колишніх, — цей сумний факт виявила випускниця Університету Західного Онтаріо Вероніка Лукач (Veronika Lukacs) під час роботи над своєю дисертацією. Дівчина роздала опитуваним анкету «Це складно: Кінець відносин та його наслідки на Facebook» і задала кілька додаткових питань.
Виявилося, 70% опитаних відвідують сторінки спільних друзів для шпигунства. Цей метод переслідування особливо властивий тим розпалися парам, в яких один з колишніх закоханих видаляє іншого з «друзів». Однак, як з’ясувалося, майже 50% не видаляють один одного з соцмереж після розставання. Деякі навіть входять в систему під іменем колишнього, знаючи його пароль. Найчастіше вони роблять це для того, щоб дізнатися про нові стосунки. До того ж, питаясяь побільше дізнатися про новий коханого свого колишнього, 75% заходять на сторінку цієї людини.
Більше половини опитаних засмучуються, побачивши публікації нових фотографій: це викликає у них ревнощі. Крім того, близько третини користувачів Facebook публікують ліричні пісні або цитати з тонким натяком для тих, з ким колись були близькі. 50% видаляють спільні фотографії зі свого профілю. 31% публікують нові знімки, щоб викликати ревнощі. А 64% навіть читають старі листування, щоб проаналізувати, чому все пішло не так.

Близько 88% користувачів Facebook протягом року після розставання використовують соціальні мережі для того, щоб стежити за життям своїх колишніх.

Цей факт виявила випускниця Університету Західного Онтаріо Вероніка Лукач (Veronika Lukacs) під час роботи над своєю дисертацією. Дівчина роздала опитуваним анкету «Це складно: Кінець відносин та його наслідки на Facebook» і задала кілька додаткових питань.

Виявилося, 70% опитаних відвідують сторінки спільних друзів для слідкування. Цей метод переслідування особливо властивий тим колишнім парам, в яких один з закоханих видаляє іншого з «друзів». Однак, як з’ясувалося, майже 50% не видаляють один одного з соцмереж після розставання.

Деякі навіть входять в систему під іменем колишнього, знаючи його пароль. Найчастіше вони роблять це для того, щоб дізнатися про нові стосунки. До того ж, намагаючись побільше дізнатися про нове кохання свого колишнього, 75% заходять на сторінку цієї людини.

Більше половини опитаних засмучуються, побачивши публікації нових фотографій: це викликає у них ревнощі. Крім того, близько третини користувачів Facebook публікують ліричні пісні або цитати з тонким натяком для тих, з ким колись були близькі.

50% видаляють спільні фотографії зі свого профілю. 31% публікують нові знімки, щоб викликати ревнощі. А 64% навіть читають старі листування, щоб проаналізувати, чому все пішло не так.

 

Джерело: http://www.redactor.in.ua/media_new/6.htm

 

Как это было?

КАК ЭТО БЫЛО?..

Как это было — любить до Любимой
Прикасаться к чужому жаркому телу,
И ночью признания сыпать умело,
Дорогой гуляя необратимой…

Как это было — целовать незнакомку,
Судьбу с ней делить за рюмкой настойки,
На заре просыпаясь в растрепанной койке,
Смотреть в пустоту, печалясь в укромке.

Как это было — обещать самозванке,
Дарить ей цветы и обманывать в шутку,
Что она на всю жизнь, а не на минутку…
Приезжей, пустой куртизанке…

Как это было — раздать всё, что греет,
И нежность — чужим и забытым….
Берегите Любовь — дарите Любимым!
И ждите — Она к Вам успеет…


YY

Колись..


Колись давно, можливо завтра, 
зустріну я Тебе ізнов, 
Щодня повторюю як мантру: 
Все подолає лиш Любов.. 

Колись в майбутньому, чи вчора — 
Ми будем разом назавжди… 
На небесах — все лиш про море, 
А в моїх мріях: Я і Ти .

Я живу лиш тобою


Bonnie Tyler — Total Eclipse of The Heart

 

Мій переклад пісні Бонні Тайлер — Повернись.

або

Я живу лиш тобою.

Повернись,

Кожен раз як згадую я нас не вистачає тебе поруч в цей же час.

Поверись,

Кожен раз як згадую я нас — сльози і душа мої падають вниз.

Повернись,

Кожен раз як згадую я нас — я думаю, що (певно) кращого за тебе не знайти.

Повернись,

Кожен раз як згадую я нас, то розумію, що у серці тільки ти.


Повернись, Я і Ти…

Кожен раз я хочу тільки нас.

Повернись. Я і Ти.

Кожен раз я хочу тільки Нас.

І я хочу тільки нас, і я хочу щоб ми були.

Обійми мене хоч раз, так давно тебе не чула.

І тоді не владен час, всі образи ми прощаєм.

І разом — будемо ми сильніші в цій борні,

Твоя любов як музика бринітиме в мені (бринітиме в мені).

Не знаю що робити. Я завжди в темноті.

Тобою хочу жити. Скажу лише тобі:

Я справді хочу тебе.

Я завжди хочу лиш тебе.

Назавжди хочу лиш тебе.

З іншими бувало я лиш гралась в любов, зараз ти не грайся зі мною.

Що мені робить?  Я живу лиш тобою.

З іншими була – було легко мені, зараз навкруги тільки імла.

Що мені робить?  Я живу лиш тобою.

Повернись, Я і Ти…

Кожен раз я хочу тільки нас.

Повернись,  Я і Ти…

Кожен раз я хочу тільки нас.

І я хочу тільки нас, і я хочу щоб ми були.

Обійми мене хоч раз, так давно тебе не чула.

І тоді не владен час, всі образи ми прощаєм.

І разом будем ми сильніші в цій борні

Твоя любов як музика бринітиме в мені (бринітиме в мені).

Не знаю що робити. Я завжди в темноті.

Тобою хочу жити. Скажу лише тобі:

Я справді хочу тебе.

Я завжди хочу лиш тебе.

Назавжди хочу лиш тебе.

З іншими бувало я лиш гралась в любов, зараз ти не грайся зі мною.

Що мені робить . Я живу лиш тобою.

Я живу лиш тобою.

Я живу лиш тобою.

 

 

Маленький Принц і квітка

 

Антуан де Сент Екзюпері «Маленький принц» .

Вибране.

……….

Він зашарівся, потім озвався знову:

— Якщо ти любиш квітку, яка існує єдина на світі і лише на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: милуєшся на зорі і чуєшся щасливий. Кажеш собі: «Десь там і моя квітка…» Але коли баранець її з’їсть, це все одно, мовби всі зорі раптово згасли! I це, по-твоєму, байдуже!

Він більше не міг нічого сказати. Він раптом заридав. Споночіло. Я відклав інструмент. Смішно було думати про молоток, про шуруп, про спрагу й смерть. На цій зірці, на планеті — на моїй планеті Земля — плакав маленький принц, і його треба було втішити! Я взяв його на руки і почав люляти. Я казав йому:

— Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека… Я намалюю твоєму баранцеві обротьку… Намалюю для твоєї квітки броню… Я…

Я вже й не тямив, що кажу. Я здавався собі страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як прихилити його до себе… Вона така загадкова, ота країна сліз.

VIII

Незабаром я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завше росли звичайні прості квіти — вони мали нерясно пелюсток, місця займали мало й нікого не турбували. Вони розпускалися вранці в траві, а надвечір никли. А та квітка проклюнулась із насінини, занесеної невідомо звідки, і маленький принц викохував той пагінчик, такий неподібний до інших билинок. А що, як це якась одміна баобаба? Та кущик незабаром перестав рости, і на ньому виліз пуп’янок. Маленький принц ізроду не бачив ще таких буйних пуп’янків і відчував, що от-от станеться якесь диво. Одначе квітка, схована в своїй зеленій світличці, ще не була готова, вона все чепурилася. Старанно добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряючи одну по одній пелюстки. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як самосійний мак. Вона хотіла показатись у всій своїй пишноті. Авжеж, вона була така чепурушка! Таємниче вбирання тривало багато днів. Аж от якось уранці, тільки встало сонце, квітка розпустилась.

Як дбайливо вона готувалася, стільки поралася, а нині, позіхаючи, сказала:

— Ох! Я ледве прокинулась!.. Даруйте мені… Я ще зовсім не зачесана…

Маленький принц не тямився од захвату:

— Яка ви гарна!

— Правда? — тихо озвалася квітка.— I народилась я разом із сонцем…

Маленький принц, звісно, здогадався, що красуня не надто скромна, зате вона була така прегарна!

— Здається, пора снідати,— додала вона по хвилі.— Прошу, потурбуйтесь про мене…

Збентежений маленький принц розшукав поливальницю й полив квітку.

Скоро з’ясувалося, що красуня гордовита й вередлива, і маленький принц попомучився з нею. Якось, мовлячи про свої чотири колючки, вона заявила йому:

— Хай приходять хоч тигри пазуристі — не страшно!

— На моїй планеті тигри не водяться,— відказав маленький принц,— а потім тигри не їдять трави.

— Я не трава,— стиха кинула квітка.

— О, пробачте…

— Тигрів я не боюся, зате терпіти не можу протягів. У вас немає ширми?

«Не може терпіти протягів… для рослини кепсько,— подумав маленький принц.— З цією квіткою морока та й годі…»

— Увечері накрийте мене ковпаком. У вас тут надто холодно. Дуже незатишна планета. Там, звідки я прибула…

I затнулася. Її занесло сюди ще зернинкою. Вона нічого не могла знати про інші світи. Навіщо брехати, коли тобі так легко завдати брехню! Красуня знітилася і кахикнула раз-другий — хай маленький принц відчує свою провину.

— То де ж та ширма?

— Я збирався саме по неї піти, але ж ви говорили до мене!

Тоді вона закахикала дужче — вирішила покарати його гризотами сумління.

Отож маленький принц, хоч він і любив прегарну квітку, пройнявся якоюсь недовірою. Порожні необов’язкові слова він узяв близько до серця і відчув себе нещасливим.

— Не треба було слухати її,— довірливо мовив він мені якось.— Ніколи не треба слухати квітів. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Моя квітка напахтила всю мою планету, а я не умів нею тішитися. Оті балачки про тигрячі пазурі… вони б мали зворушити мене, а я розгнівався…

А ще він признавався:

— Тоді я ще нічого не розумів! Треба було зважати не на слова, а на діла. Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Квіти-бо такі свавільні!

Але я був занадто молодий, щоб уміти любити.

 

……

XX

Довго простував маленький принц пісками, скелями й снігами і набрів зрештою на дорогу. А всі дороги провадять до людей.

— Добридень,— промовив він.

Перед ним був садок, повний квітучих троянд.

— Добридень,— відгукнулися троянди.

Маленький принц поглянув на них. Усі вони скидалися на його квітку.

— Хто ви? — спитав він, вражений.

— Ми — троянди,— відказали квіти.

— Он як…— сказав маленький принц.

I почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна така. А ось тут буяло п’ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду!

«Як би вона досадувала, коли б побачила це! — помислив маленький принц.— Вона б страшенно закахикала і вдала, що помирає, аби лише не стати смішною. А мені довелося б удавати, ніби я доглядаю її, бо ж інакше, аби принизити й мене, вона справді могла б умерти…»

А потім він ще сказав собі: «А я гадав, що маю такий скарб — єдину в світі квітку, а то звичайнісінька троянда. Проста рожа і три вулкани заввишки до колін, і то один з них погас, певне, назавжди — цього замало, щоб величати себе принцом…»

Він упав на траву й заплакав.

……

 

XXI

…….

Лис замовк. Потім додав:

— Піди ще поглянь на троянди. Ти зрозумієш, що твоя квітка — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

Маленький принц пішов глянути на троянди.

— Ви нітрохи не схожі на мою трояндочку,— мовив він їм.— Ви ще — ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше була моя квітка. Вона нічим не різнилася від ста тисяч інших. Але ми заприятели, і нині вона — єдина в усьому світі.

Рожі дуже зніяковіли.

— Ви дуже гарні, але порожні,— сказав іще маленький принц.- Задля вас не схочеться померти.

Звісно, випадковий перехожий і про мою троянду подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.

I маленький принц вернувся до лиса.

— Прощавай…— мовив він.

— Прощавай,— відповів лис.— Ось моя таємниця.

Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

— Найголовнішого не побачиш очима,— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Твоя квітка дорога тобі.

— Моя квітка дорога мені…— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Люди забули цю істину,— мовив лис,— але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за своютроянду.

— Я відповідаю за свою троянду,— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

 

Островок Любви (утопия)

 

Островок Любви — это совсем крошечкое, незаметное постороннему глазу местечко, на которое стремится каждое чистое Сердце, переплывая сквозь штормы личного горького опыта и утомительные волны рабочего дня. Островок, где всегда светит солнце, где слёзы означают лишь радость, а бессонница — лишь страсть.

Островок Любви — спасательный круг, эликсир молодости и антидепрессант.

Там всегда можно оставаться собой, искренне смеясь и забывая на долгое время всё то, что так тревожило на волнах. Там никто не требует доказательств — там в тебя верят, не обманывают — делятся, не причиняют боль — заживляют раны чудодейственным средством от ран и печали — поцелуями.

На острове живут немало людей,целые толпы разных полов и национальностей, возрастов и религий, но они не мешают друг друг.

На Острове Любви счастливые дети, которые прижимаются румяными щёчками к мамам и папе, не капризничая по пустякам, потому что они чувствуют, что получают всё… Всё, что таят сердца их родителей.

Счастливые старички сидят около самого моря, крепко держась за руки и слушая совсем тихое, уже почти беззвучное биение собственных сердец, и наблюдая за закатом и восходом. Они уверенно держат спины, чувствуя за ними покровительство своих детей.

На острове есть место и одиночкам. Они не видят никого другого, кроме как самих себя и отражения в воде предмета своей симпатии, любви или вожделения. Некоторые из них счастливы видеть хотя бы это отражение, каждый раз подходя к морю поутру, но некоторые и ждут, что отражение оживёт и они станут ещё более счастливыми.

Но больше всего на острове молодых пар, которые пишут свои истории и строят  свои собственные дома. Абсолютно разные — архитектурой и прочностью, но каждый из них уверенный, что именно их дом простоит в любую погоду и на максимально долгое время — на Вечность… Женщины, которые брызгают дома ароматом Нежности и Заботы. Мужчины, которые дорожат и с трепетом смотрят в глаза и держат за руку своих благоверных.

Остров Любви — мираж и загадка, куда каждый пытается убежать, но не каждый знает как туда причалить.

(C) А.Я.