Іменини

 

ИМЕНИНЫ, СВЯТЫЕ ПОКРОВИТЕЛИ


Павел Первоверховный Апостол, 12 июля (29 июня).

Павел Византийский, отрок, мученик, 16 (3) июня.

Павел Кесарийский (Палестинский), мученик, 1 марта или 29 (16) февраля (в високосный год) , 29(16) июля.

Павел Комельский (Обнорский), преподобный, 23 (10) января.

Павел I Константинопольский, патриарх, священномученик, 19 (6) ноября.

Павел Коринфский, мученик, 23 (10) марта.

Павел Коринфянин, преподобный, 4 июля (21 июня).

Павел Лампсакский, мученик, 31 (18) мая.

Павел Латрийский, преподобный, 26 (15) декабря.

Павел Неокесарийский, епископ, исповедник, 6 января (23 декабря).

Павел Никейский, епископ, исповедник, 23 (10) сентября.

Павел Новый, Константинопольский, патриарх, 12 сентября (30 августа).

Павел Печерский, Послушливый, в Дальних (Феодосиевых) пещерах, 10 сентября (28 августа), 23(10) сентября.

Павел Послушливый (Повинник), преподобный, 20 (7) декабря.

Павел Препростой, преподобный, ученик преподобного Антония Великого, 20 (7) марта, 17 (4) октября.

Павел Прусиадский, епископ, исповедник, 20 (7) марта.

Павел Птолемаидский, мученик, 17 (4) марта, 30(17) августа.

Павел Синайский, игумен, священномученик, 27 (14) января.

Павел Фивейский, Египетский, отшельник, родом из Фиванды. Был первым пустынножителем христианским: 91 год подвизался в пустыне. Скончался 130 лет от роду (IV в.), 28 (15) января.


 

Я живу лиш тобою


Bonnie Tyler — Total Eclipse of The Heart

 

Мій переклад пісні Бонні Тайлер — Повернись.

або

Я живу лиш тобою.

Повернись,

Кожен раз як згадую я нас не вистачає тебе поруч в цей же час.

Поверись,

Кожен раз як згадую я нас — сльози і душа мої падають вниз.

Повернись,

Кожен раз як згадую я нас — я думаю, що (певно) кращого за тебе не знайти.

Повернись,

Кожен раз як згадую я нас, то розумію, що у серці тільки ти.


Повернись, Я і Ти…

Кожен раз я хочу тільки нас.

Повернись. Я і Ти.

Кожен раз я хочу тільки Нас.

І я хочу тільки нас, і я хочу щоб ми були.

Обійми мене хоч раз, так давно тебе не чула.

І тоді не владен час, всі образи ми прощаєм.

І разом — будемо ми сильніші в цій борні,

Твоя любов як музика бринітиме в мені (бринітиме в мені).

Не знаю що робити. Я завжди в темноті.

Тобою хочу жити. Скажу лише тобі:

Я справді хочу тебе.

Я завжди хочу лиш тебе.

Назавжди хочу лиш тебе.

З іншими бувало я лиш гралась в любов, зараз ти не грайся зі мною.

Що мені робить?  Я живу лиш тобою.

З іншими була – було легко мені, зараз навкруги тільки імла.

Що мені робить?  Я живу лиш тобою.

Повернись, Я і Ти…

Кожен раз я хочу тільки нас.

Повернись,  Я і Ти…

Кожен раз я хочу тільки нас.

І я хочу тільки нас, і я хочу щоб ми були.

Обійми мене хоч раз, так давно тебе не чула.

І тоді не владен час, всі образи ми прощаєм.

І разом будем ми сильніші в цій борні

Твоя любов як музика бринітиме в мені (бринітиме в мені).

Не знаю що робити. Я завжди в темноті.

Тобою хочу жити. Скажу лише тобі:

Я справді хочу тебе.

Я завжди хочу лиш тебе.

Назавжди хочу лиш тебе.

З іншими бувало я лиш гралась в любов, зараз ти не грайся зі мною.

Що мені робить . Я живу лиш тобою.

Я живу лиш тобою.

Я живу лиш тобою.

 

 

Маркіян Шашкевич — Сонети

 

Цього року ми будемо святкувати двохсотріччя з дня народження видатного поета, культурного діяча, отця Маркіяна Шашкевича (6 листопада 1811 року).  А нещодавно були роковини його смерті (7 червня 1843 року).

Незважаючи на коротке життя о. Маркіяна (32 роки), його внесок у формування українського національного духу та національне пробудження нашого народу є неоціненним. Маркіян Шашкевич — великий поет, визначний лінгвіст, а передусім невтомний, ревний і святий священик УГКЦ, котрого Господь послав нашому народові в часи великого духовно-культурного занепаду, щоб пробудити його, показати йому його гідність і велич, скерувати його на шлях національного та духовного відродження.

Творчість М. Шашкевича — відзначається яскравими національно-патріотичними мотивами, простотою і народністю образів, м’якою ліричністю. Значна частина поезій зачіпає актульні громадянські мотиви, зокрема виступає в оборону самостійності і самобутності українського народу та його мови («Cлово до чтителей руського язика», «Побратимові, посилаючи йому пісні українські», «Руська мати нас родила…»).

Численні поезії присвячені історичному минулому України («Згадка», «Хмельницького обступленіє Львова», «О Наливайку», «Болеслав Кривоустий під Галичем»). Писав також інтимну і пейзажну лірику («Веснівка», «Розпука», «Лиха доля», «Думка», «Підлісся», «Над Бугом»), балади («Погоня»).

Маркіян Шашкевич був першим, хто в український літературі написав сонети («Cумрак вечірній», «До ***»).


Сонети.


ДО ***

Мисль піднебесну двигчи в самом собі,

Душу в природи безвісти занести,

Гадкою крепков тьми світа розмести,

Житя кончини подружити обі;

Глянути мирно, що ся діє в гробі,

К радощам вдати, істинним ся взнести,

Радость з тугою в лад миленький сплести,

Милость сосвітну пригорнути к собі;

Хто вміє? хто вдасть? — Ум сильний, високий,

Ум, що го вічна доброта повила,

Ум, що го красна природа зростила,

Ум, яких мало, хотя й світ широкий,

Душа, що в грудях твоїх ся з’явила,

Що мене знова з світом подружила.

 

[1833]

 

 

СУМРАК ВЕЧЕРНІЙ

Сонце ясне померкло, світ пітьма насіла,

Вшир і вздовж доокола сум ся розлягає,

Чагарами густими тьма вовків завила,

Над тином опустілим галок гамор грає.

Там, нещасен, думаю тяжко, мов могила

Серед степу опівніч сумненько думає.

Згадка в душі печальній тужно згомотіла,

Бо сплинули радощі, як Дністер спливає!

Нависло ясне небо чорними хмарами,

Тяжкими густі бори склонились тугами,

Зойкнули дуброви, і ліси застогнали.

Весело ми з тов гудьбов та й з тими лісами,

Мило ми з буйним вітром, з блудними марами,

Студена тая доля к серденьку припала.

 

[До 1837]

Маленький Принц і квітка

 

Антуан де Сент Екзюпері «Маленький принц» .

Вибране.

……….

Він зашарівся, потім озвався знову:

— Якщо ти любиш квітку, яка існує єдина на світі і лише на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: милуєшся на зорі і чуєшся щасливий. Кажеш собі: «Десь там і моя квітка…» Але коли баранець її з’їсть, це все одно, мовби всі зорі раптово згасли! I це, по-твоєму, байдуже!

Він більше не міг нічого сказати. Він раптом заридав. Споночіло. Я відклав інструмент. Смішно було думати про молоток, про шуруп, про спрагу й смерть. На цій зірці, на планеті — на моїй планеті Земля — плакав маленький принц, і його треба було втішити! Я взяв його на руки і почав люляти. Я казав йому:

— Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека… Я намалюю твоєму баранцеві обротьку… Намалюю для твоєї квітки броню… Я…

Я вже й не тямив, що кажу. Я здавався собі страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як прихилити його до себе… Вона така загадкова, ота країна сліз.

VIII

Незабаром я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завше росли звичайні прості квіти — вони мали нерясно пелюсток, місця займали мало й нікого не турбували. Вони розпускалися вранці в траві, а надвечір никли. А та квітка проклюнулась із насінини, занесеної невідомо звідки, і маленький принц викохував той пагінчик, такий неподібний до інших билинок. А що, як це якась одміна баобаба? Та кущик незабаром перестав рости, і на ньому виліз пуп’янок. Маленький принц ізроду не бачив ще таких буйних пуп’янків і відчував, що от-от станеться якесь диво. Одначе квітка, схована в своїй зеленій світличці, ще не була готова, вона все чепурилася. Старанно добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряючи одну по одній пелюстки. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як самосійний мак. Вона хотіла показатись у всій своїй пишноті. Авжеж, вона була така чепурушка! Таємниче вбирання тривало багато днів. Аж от якось уранці, тільки встало сонце, квітка розпустилась.

Як дбайливо вона готувалася, стільки поралася, а нині, позіхаючи, сказала:

— Ох! Я ледве прокинулась!.. Даруйте мені… Я ще зовсім не зачесана…

Маленький принц не тямився од захвату:

— Яка ви гарна!

— Правда? — тихо озвалася квітка.— I народилась я разом із сонцем…

Маленький принц, звісно, здогадався, що красуня не надто скромна, зате вона була така прегарна!

— Здається, пора снідати,— додала вона по хвилі.— Прошу, потурбуйтесь про мене…

Збентежений маленький принц розшукав поливальницю й полив квітку.

Скоро з’ясувалося, що красуня гордовита й вередлива, і маленький принц попомучився з нею. Якось, мовлячи про свої чотири колючки, вона заявила йому:

— Хай приходять хоч тигри пазуристі — не страшно!

— На моїй планеті тигри не водяться,— відказав маленький принц,— а потім тигри не їдять трави.

— Я не трава,— стиха кинула квітка.

— О, пробачте…

— Тигрів я не боюся, зате терпіти не можу протягів. У вас немає ширми?

«Не може терпіти протягів… для рослини кепсько,— подумав маленький принц.— З цією квіткою морока та й годі…»

— Увечері накрийте мене ковпаком. У вас тут надто холодно. Дуже незатишна планета. Там, звідки я прибула…

I затнулася. Її занесло сюди ще зернинкою. Вона нічого не могла знати про інші світи. Навіщо брехати, коли тобі так легко завдати брехню! Красуня знітилася і кахикнула раз-другий — хай маленький принц відчує свою провину.

— То де ж та ширма?

— Я збирався саме по неї піти, але ж ви говорили до мене!

Тоді вона закахикала дужче — вирішила покарати його гризотами сумління.

Отож маленький принц, хоч він і любив прегарну квітку, пройнявся якоюсь недовірою. Порожні необов’язкові слова він узяв близько до серця і відчув себе нещасливим.

— Не треба було слухати її,— довірливо мовив він мені якось.— Ніколи не треба слухати квітів. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Моя квітка напахтила всю мою планету, а я не умів нею тішитися. Оті балачки про тигрячі пазурі… вони б мали зворушити мене, а я розгнівався…

А ще він признавався:

— Тоді я ще нічого не розумів! Треба було зважати не на слова, а на діла. Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Квіти-бо такі свавільні!

Але я був занадто молодий, щоб уміти любити.

 

……

XX

Довго простував маленький принц пісками, скелями й снігами і набрів зрештою на дорогу. А всі дороги провадять до людей.

— Добридень,— промовив він.

Перед ним був садок, повний квітучих троянд.

— Добридень,— відгукнулися троянди.

Маленький принц поглянув на них. Усі вони скидалися на його квітку.

— Хто ви? — спитав він, вражений.

— Ми — троянди,— відказали квіти.

— Он як…— сказав маленький принц.

I почувся дуже нещасливим. Його квітка запевняла його, що вона на всьому світі одна така. А ось тут буяло п’ять тисяч таких самих квіток, лише в одному саду!

«Як би вона досадувала, коли б побачила це! — помислив маленький принц.— Вона б страшенно закахикала і вдала, що помирає, аби лише не стати смішною. А мені довелося б удавати, ніби я доглядаю її, бо ж інакше, аби принизити й мене, вона справді могла б умерти…»

А потім він ще сказав собі: «А я гадав, що маю такий скарб — єдину в світі квітку, а то звичайнісінька троянда. Проста рожа і три вулкани заввишки до колін, і то один з них погас, певне, назавжди — цього замало, щоб величати себе принцом…»

Він упав на траву й заплакав.

……

 

XXI

…….

Лис замовк. Потім додав:

— Піди ще поглянь на троянди. Ти зрозумієш, що твоя квітка — єдина на світі. А як вернешся попрощатися зі мною, я подарую тобі одну таємницю.

Маленький принц пішов глянути на троянди.

— Ви нітрохи не схожі на мою трояндочку,— мовив він їм.— Ви ще — ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше була моя квітка. Вона нічим не різнилася від ста тисяч інших. Але ми заприятели, і нині вона — єдина в усьому світі.

Рожі дуже зніяковіли.

— Ви дуже гарні, але порожні,— сказав іще маленький принц.- Задля вас не схочеться померти.

Звісно, випадковий перехожий і про мою троянду подумає, що вона така сама, як і ви. Але вона одна-єдина, над усе найдорожча. Я-бо полив її. Я-бо накрив її скляним ковпаком. Я-бо затулив її ширмою. Я-бо нищив задля неї гусінь, лишив тільки двох чи трьох, щоб повиводились метелики. Я чув, як вона нарікала і як хвалилась і навіть як замовкала. Рожа ця — моя.

I маленький принц вернувся до лиса.

— Прощавай…— мовив він.

— Прощавай,— відповів лис.— Ось моя таємниця.

Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима.

— Найголовнішого не побачиш очима,— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Твоя квітка дорога тобі.

— Моя квітка дорога мені…— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.

— Люди забули цю істину,— мовив лис,— але ти не забувай. Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив. Ти відповідаєш за своютроянду.

— Я відповідаю за свою троянду,— повторив маленький принц, аби краще запам’ятати.