Як поминати ненародженних дітей?

Запитання до священика:

Був викидень на 3-му місяці вагітності. Як згадати таких діточок при поданні сорокоусту за померлих?

Цих померлих ненароджених своїх дітей при заупокійному поминанні на богослужіннях слід, подаючи картку з іменами на молитву за усопших з Вашої родини, подавати з дописом «та інших померлих з числа ближніх і дальших родичів».

 

***

Життя людини починається з моменту її зачаття. Церква завжди стверджувала, що життя людини починається з моменту зачаття, коли вона отримує від батьків тіло (в цей час складається з декількох клітин), а від Бога – душу.

Світська традиція рахує відлік життя людини з моменту народження, однак життя й душа людини починається з моменту зачаття. Оскільки ненароджена людина, як і доросла, має свою безсмертну душу, то після смерті відбудеться зустріч батьків з душами убитих ними дітей. Св. Єфрем Сирін пише: “Хто помер в утробі матері і не вступив в життя, того Суддя зробить повнолітнім в ту ж мить, в яку поверне життя спочилим».

Якщо жінка або чоловік стали причиною смерті власної дитини чи не доклали зусиль, щоб зберегти Богом дане цій дитині життя, їм необхідно примиритися з Богом покаянням та сповідати свій гріх. Щире покаяння змінює життя людини, а таїнство сповіді незбагненно лікує душу, допомагає їй відродитися, дає сили спокутувати гріх, дає надію на те, що зустріч батьків з убитою ними дитиною буде не вічним соромом і жахом нестерпної провини, а невимовною радістю Божого помилування.

В першу чергу потрібна сповідь і відповідна єпитимія, назначена священиком. Церква за давніми канонами за аборт відлучає від причастя на 10 років, нарівні з убивцями. Звісно, сьогодні це правило не застосовується, але розуміти, що аборт належить до одного з найбільших гріхів потрібно. По -друге, потрібно пам’ятати, що жодної «молитви від аборту», яка автоматично знімає гріх, не існує. Навіть чинопослідування із требника «Молитва жене, егда извержет младенца», стосується тільки того випадку, коли відбувся невільний викидень, через хворобу, необережність, але не через штучне переривання вагітності.

Поминати нехрещених або давати мертвим імена за літургією не можна; бо Господь заповідав Апостолам хрестити живих людей, а не мертвих (Марк. 16,16). Залишається тільки молитовно прохати про таких немовлят до Бога.

Порятунок — у любові до дітей. Не треба боятися дітей. Заради дітей варто йти на жертви. І тому, незважаючи на те, як відбулося зачаття, незважаючи на обставини, на те, бажана дитина чи неочікувана, здорова вона чи хвора, полюби її та дозволь їй жити!

 

Запитання до священика:

В релігійній літературі пишуть, що жінка під час сповіді має каятись за викидні… Невже я винна в цьому і чи це є моїм гріхом?

Відповідь: Прочитане Вами стосувалося тих випадків, коли у видимому самовільному перериванні вагітності добачаємо присутність вирішального причинно-наслідкового впливу суб’єктивного фактора, пов’язаного із Вашою особою, іншими діями або словами, коли Ви якимось чином спровокували такий трагічний стан речей.

Тут не обов’язково маємо до справи із безпосередньо доконаним гріхом аборту в присутності одночасного прояву його матеріальної і формальної складових, йдеться радше про певну зовнішню або внутрішню поведінку батьків у стосунку до їхніх ще не народжених дітей, котра виразно могла би спричинити неможливість ефективного виношення плоду та успішного народження дитини.

До таких типів діяльності відноться: абортивна ментальність; злочинну необережність при виношуванні плоду, яка може стосуватися, наприклад, неоправданих і нерозважливих фізичних навантажень на організм матері; зневагу до дару здоров’я, легковажність у доборі відповідного одягу та провадженні належного стилю життя тощо.

Як бачите, спектр відповідальності батьків супроти своїх, нехай і ще не народжених дітей є надзвичайно широкий. Хоча бувають і рідкісні випадки, коли люди переносять подібного роду фізичні та моральні переживання і терпіння з цілком незалежної від їх волі і пізнання причини.

 

За якою постановою чи церковним каноном не можна до померлого приносити штучновиготовлені квіти та вінки?

Відповідь: Датський журналіст Йоганнес Вамберґ Андерсен в статті для БіБіСі так пише про свої враження про Україну: (www.bbc.co.uk) «Позбавлена культурної еліти в результаті голодоморів, репресій і воєн та утримувана століттями в статусі провінції Україна потерпає від браку високої культури. В радянській Україні не було свободи, яка б дозволяла розвивати справжнє мистецтво, а натомість культивувалася лише пролетарська культура. 
До статусу норми була розведена „низька культура”.
Пластикові квіти в ресторанах, надмірне захоплення макіяжем, смішне поєднання кольорів, матеріалів і форм – усе це впадає в очі. Але оскільки усе вищезгадане – норма, то багато зусиль вкладається саме в удосконалення „кітчу”».

Немає отже постанови, що штучних квітів не треба приносити померлим, але за постановою простої людської логіки — показуха померлим не потрібна.

Їм потрібна постійна наша молитва, яка символізується живими квітами і регулярним відвідуванням могил. Пошана до померлих – це також застанова над нашим життям і намагання жити для того, щоб самому дійти до Царства небесного.

В Західній діаспорі серед українців завівся дуже гарний звичай, що вони замість витрачати великі гроші на індустрію квітів, як при похоронах, так і при весіллях, дарували відповідну суму грошей на доброчинну ціль, на яку просила родина. Це дійсно дар, який є далекосяжним і глибоким. Він ушляхетнює і того хто дарує, і того хто отримує.

Ще одне міркування є таким, що в нашій християнській традиції померлі тілом – це живі духом члени нашої громади, які перенеслися до вічного життя.